The Austro-Hungarian Empire, formed through a compromise to preserve the Habsburg monarchy, was a complex, multi-ethnic state facing internal nationalistic tensions and external geopolitical challenges, ultimately contributing to its eventual collapse.
Mind Map
클릭해서 펼치기
클릭해서 인터랙티브 마인드맵 전체 보기
9 клас. Всесвітня історія. Австро-Угорщина
Привіт усім! Мене звати Гліб, і це курс «Всесвітньої історії» 9-го класу.
Сьогодні ми говоримо про Австро-Угорську імперію.
Так! Вам не почулося, Австро-Угорську. Але тоді виникає просте запитання: де поділася Австрійська імперія?
Наприкінці 50-х років ХІХ ст. Австрійська імперія перебувала у складному становищі.
Революційні заворушення 1848–1849-х рр., нищівна поразка у війні з Пруссією, об’єднання Італії й Німеччини —
засвідчили слабкість імперії Габсбургів.
Єдиний шлях зберегти державу — провести реформи.
Австрійська імперія відрізнялась від інших європейських держав.
Це була не національна держава. Тобто австрійці не складали більшість населення держави.
Німці становили лишень 20 відсотків населення.
До цього додавалися внутрішньополітичні проблеми.
Ситуація в Угорщині була надзвичайно напруженою.
Режим терору, встановлений у країні австрійцями після придушення революції 1848–1849-х рр.,
не зміг подолати прагнення угорців до незалежності.
В країні виникають та діють таємні організації, поширюються ідеї збройного повстання проти австрійського панування.
Зважаючи на невдачі в зовнішній політиці,
Австрія не могла дозволити розгортання всередині держави потужного національно-визвольного руху.
Тож уряд зважився на поступки. Таким чином, колишній ворог став союзником у справі збереження імперії.
За висловом одного з тогочасних політиків: «Мир з Угорщиною означав для Австрії бути чи не бути».
У лютому 1867 р. підписано компромісну австро-угорську угоду.
Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію.
Франц Йосиф коронувався як угорський король, залишаючись водночас імператором Австрійської держави.
Тому така монархія називається дуалістичною.
Завдяки компромісу Угорщина здобула внутрішню самостійність,
можливість впливати на зовнішню політику Габсбурзької монархії та, врешті-решт ,
відновила територіальну цілісність королівства в його історичних кордонах.
В обох частинах держави проголошувалися демократичні права та свободи:
право на свободу думки і слова, зібрань, свободу від пересування, недоторканність приватної власності.
І звичайно, декларувалася рівність громадян перед законом.
А це, на мою думку, чимале досягнення.
Соціально-економічний розвиток імперії мав свої особливості.
Тут, як і в інших світових імперіях, розвивалася колоніальна економіка.
Тобто, найбільше коштів вкладалося в розвиток тих регіонів, які належали панівній нації.
У нашому випадку це, перш за все, австрійці. Найрозвинутіші землі — Австрія та Чехія.
Тут зосереджувалася більшість австрійської промисловості. Наприклад, заводи «Шкода».
Міста Прага, Відень і Будапешт ні в чому не поступалися європейським столицям.
У великих містах діяла система очищення води, курсували трамваї,
вулиці були викладені бруківкою й освітлювалися газовими й електричними ліхтарями.
Проте в селі життя нітрохи не покращилося. Харчування, побут і рівень освіченості майже не змінилися.
Насправді страждало не лише село. Загалом економіка в регіонах розвивалася доволі однобоко.
Ну хоча б візьмемо, до прикладу, західноукраїнські землі.
Вони використовувалися виключно як ринок збуту товарів і джерело дешевої сировини.
Провідні галузі промисловості: лісопильне виробництво, нафтовидобувна та солеварна.
Звичайно, існували інші підприємства, але вони просто не витримували конкуренції і швидко закривалися.
Саме тому економіка Австро-Угорщини наприкінці XIX — на початку XX ст. мала цілу низку проблем:
низькі темпи розвитку промисловості, відстале сільське господарство, нерівномірність економічного розвитку окремих регіонів.
Звичайно, така економічна несправедливість лише посилювала національні протиріччя.
І тут йдеться не про один чи два народи.
На відміну від більшості держав Західної Європи, Австро-Угорщина була багатонаціональною державою,
яку часто називали «клаптиковою імперією».
До її складу входили території Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини,
а також частина території сучасних Італії, Румунії, Польщі й України.
Тож національних протиріч вистачало.
Не забувайте і про релігійні відмінності: австрійці, італійці, поляки й хорвати сповідували католицизм, чехи —
протестантизм, боснійці — мусульманство, а українці — греко-католицизм або православ’я.
Складно утримати від суперечок таку різноманітність.
Як слушно зауважив сучасник тих подій, політолог і соціолог Ольгерд Бочковський,
«Австро-Угорщина була … класичною лабораторією національних питань».
Кожен народ прагнув самостійності: чи то культурної, чи економічної, чи політичної.
А імперський уряд, своєю чергою, намагався зберегти встановлений порядок.
Проводив «політичні експерименти», під час яких пробував знайти «універсальний засіб»
протидії прагненню окремих народів до незалежності.
Для цього він використовував політику національного розбрату й підбурювання одного народу проти іншого.
Так відбувалося на Галичині. Але про це ви дізнаєтеся на уроках історії України.
Після поразок у війнах із Німеччиною та Італією Австро-Угорщина зосередила свою увагу на Балканах та воєнно-політичних союзах.
Нагадаю, що моду на такі союзи запровадив Отто фон Бісмарк.
Однак підписаний у 1873 р. «Союз трьох імператорів» (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини) виявився нетривалим.
Доволі швидко це з’ясувалося під час чергової російсько-турецької війни.
Тоді події розгортаються за відомим сценарієм: слов'яни розпочинають повстання, оголошують війну Туреччині.
Росія, вважаючи себе захисницею всіх слов'янських народів, втручається в конфлікт.
Війна завершується на користь Російської імперії, і на початку 1878 р.
в Сан-Стефано був підписаний мирний договір, за яким Сербія, Румунія та Чорногорія отримали незалежність,
Болгарію було проголошено васальним князівством Османської імперії.
Царат анексував Південну Бессарабію.
Звичайно, європейські держави не хотіли посилення впливу Російської імперії і змусили її переглянути положення Сан-Стефанського договору.
Чорногорія, Сербія й Румунія визнавалися незалежними.
Боснія й Герцеговина були окуповані Австро-Угорщиною. Територія Болгарії зменшилася.
Росія отримала закавказькі міста Ардаган, Каре й Батум з їхніми округами.
У всіх володіннях султана була проголошена повна свобода совісті;
громадянські й політичні права поширювалися на представників усіх віросповідань.
Берлінський договір лише частково й на короткий термін урегулював балканські проблеми.
Регіон залишався й надалі нестабільним і загрожував новими війнами.
1878-го року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину.
Ця подія призвела до загострення відносин із Російською імперією.
Австро-Угорщина шукає союзників і підписує таємну угоду з Німецькою імперією.
Згодом до цього договору приєдналася Італія, завершивши створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу.
Напередодні Першої світової війни Австро-Угорщина зайняла відверто ворожу позицію щодо Балканських країн, захопила Боснію та Герцеговину.
Таким чином, Австро-Угорська імперія взяла курс на розв’язання світової війни.
Дякую за увагу!
З вами був Гліб, і це курс «Всесвітньої історії» 9-го класу.
텍스트나 타임스탬프를 클릭하면 동영상의 해당 장면으로 바로 이동합니다
공유:
대부분의 자막은 5초 이내에 준비됩니다
원클릭 복사125개 이상의 언어내용 검색타임스탬프로 이동
YouTube URL 붙여넣기
YouTube 동영상 링크를 입력하면 전체 자막을 가져옵니다
자막 추출 양식
대부분의 자막은 5초 이내에 준비됩니다
Chrome 확장 프로그램 설치
YouTube를 떠나지 않고 자막을 즉시 가져오세요. Chrome 확장 프로그램을 설치하면 동영상 시청 페이지에서 바로 자막에 원클릭으로 접근할 수 있습니다.
